Рекомендації для батьків
Як допомогти дитині самовизначитися

1. Враховуйте індивідуальні особливості, інтереси та потреби вашої дитини.

2. Не реалізовуйте свої мрії, плани, які ви не змогли втілити в життя.

3. Надавайте підліткам можливість працювати у таких сферах діяльності, де вони можуть проявити себе з найкращого боку,

реалізувати власний потенціал.

4. Стимулюйте процес становлення практичних умінь та навичок, які потрібні для удосконалення професійних здібностей ваших дітей.

5. З метою допомоги при професійному визначенні користуйтеся наступним алгоритмом дій:

1)    ознайомтеся з інформацією про світ професій і визначте сферу діяльності, яка цікавить;

2)    складіть перелік інтересів, нахилів, здібностей своєї дитини;

3)    з’ясуйте стан здоров’я своєї дитини, визначте, чи немає протипоказань щодо обраної професії;

4)    знайдіть можливість познайомитися з представниками обраної професії, дізнатися, в якому навчальному закладі можна

здобути відповідну кваліфікацію;

5)    з’ясуйте, чи користується професія попитом на ринку праці.

Пам'ятка для батьків майбутніх першокласників

^{ШАНОВНІ БАТЬКИ!!!}

Загальна орієнтація дітей в навколишньому світі і оцінка запасу побутових знань у майбутніх першокласників, проводиться з відповідей на наступні питання:

1. Як тебе звуть?

2. Скільки тобі років?

3. Як звуть твоїх батьків?

4. Де вони працюють, ким?

5. Як називається село, в якому ти живеш?

6. Яка море протікає неподалік нашого села?

7. Назви свою домашню адресу.

8. Чи є в тебе сестра, брат?

9. Скільки їй (йому) років?

10. На скільки вона (він) віком (старші - менші) від тебе?

11. Яких тварин ти знаєш? Які з них дикі, домашні?

12. В яку пору року з'являється листя на деревах, а в яке опадає?

13. Як називається той час дня, коли ти прокидаєшся, обідаєш, готуєшся до сну?

14. Скільки днів тижня ти знаєш?

15. Скільки місяців у році і як вони називаються?

16. Де права (ліва) рука?

17. Прочитай вірш напам’ять.

18. Знання математики:

- рахунок до 10 (20) і назад

- порівняння груп предметів за кількістю (більше - менше)

- розв’язування задач на додавання і віднімання.

Підготовка дитини до школи (рекомендації для батьків)

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.
4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

Корисні рекомендації педагогу з протидії цькуванню

 Порада №1 

Звертайтесь до керівництва

Якщо ви виявили насилля або маєте конкретні причини для підозр щодо булінгу учня, терміново поінформуйте адміністрацію закладу освіти. Діти, які цькують інших завжди приховують від дорослих факт знущань. Тож, якщо ви помітили агресивні настрої в бік одного учня, скоріш за все, ваші побоювання небезпідставні.

---

 Порада №2 

Сповістіть батьків

Приховування інцидентів, пов’язаних з насиллям у класі – заздалегідь деструктивна стратегія. Погодьтеся, репутація школи не варта психологічного чи фізичного здоров’я дитини. Тому, аби не стати мовчазним свідком цькування, краще одразу ж повідомте батьків обох сторін, причетних до конфлікту.

---

За результатами досліджень UNICEF в Україні, 48% дітей, які стали жертвами булінгу ніколи не розповідають про ці випадки.

---

 Порада №3 

Ігнорування – помилка

Теорії «діти самі розберуться» та «всі через це проходили» цілком себе дискредитували. Кожного року близько 67% українських тінейджерів стають причетними до булінгу (у ролях жертв, кривдників чи свідків). Отже, будь-яка агресивна чи провокативна поведінка учнів – це вагома причина вашого втручання в конфлікт.

---

 Порада №4 

Нейтралітет усьому голова

Якщо ви підтримаєте одну зі сторін-учасників цькування, то конфлікт ускладниться. Тож не шукайте винуватця, адже негативне ставлення до будь-кого з учнів навряд допоможе розв’язвати проблему. Краще зверніться до шкільного психолога за кваліфікованою допомогою.

---

Серед українських дітей, які замовчують факт булінгу, 40% соромляться про це говорити, а 22% взагалі вважає це нормальним(!) явищем – статистичні зведення UNICEF.

---

 Порада №5 

Наша зброя – неупередженість

Найкращий спосіб впливу на дітей – стати для них авторитетом. За такої умови з вас братимуть приклад учні, що, погодьтеся, дуже відповідально. Тож будьте для них прикладом виваженого та неупередженого ставлення до усіх. Зрештою, до слів вчителя щодо булінгу, який толерантно поводить себе з оточенням, обережний в оцінках дій інших, прислухатимуться більше.

---

 Порада №6 

Обговорення – лише наодинці

Вимагання публічного вибачення або пояснень у цьому випадку – це те ж саме, що лікувати перелом кістки подорожником. Для того, щоб зупинити булінг, необхідно впливати безпосередньо на причину конфлікту, а це можливо лише встановивши довірчу комунікацію. Тож, краще проводити бесіду з учасниками конфлікту віч-на-віч.

Булінг в освітньому середовищі: як розпізнати та як діяти

У наш час проблема булінгу (цькування) стала доволі розповсюдженим та масовим явищем. При цьому, жертвами булінгу стають не тільки в реальному, а й у віртуальному світі.

У Законі України «Про освіту» булінг або цькування визначається так: 

Це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

 Ознаки булінгу: 

·         Здійснюється навмисно

·         Відбувається регулярно

·         Нерівність сил

·         Груповий процес

·         Не закінчується сам по собі

·         Має негативний психологічний вплив на всіх

 Як розпізнати булінг: 

1.     Когось затискають в кутку приміщення.

2.     Коли дорослий підходить до групки дітей вони, замовкають, розбігаються, різко змінюють діяльність (можуть обійняти «жертву», начебто все в порядку).

3.     Один з учнів не обирається іншими (тобто перебуває в ізоляції.

4.     Весь клас насміхається над одним і тим же учнем.

5.     Використання дуже образливих прізвиськ.

6.     Зовнішній вигляд (по обличчю одного з учнів: блідий, червоний (у плямах ), в сльозах, наляканий, ознаки насильства на тілі.

7.     Молодші школярі бояться зайти в туалет.

8.     Школярі після уроків не розходяться, когось чекають біля школи.

 Найпоширеніші форми булінгу: 

1.     Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.

2.     Образливі жести або дії, наприклад, плювки.

3.     Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій з метою змусити жертву щось зробити чи не зробити.

4.     Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.

5.     Вимагання грошей, їжі, речей, умисне пошкодження особистого майна жертви.

6.     Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, що заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).

7.     Приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (СМС- повідомлення, електронні листи, образливі репліки й коментарі в чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

 Як учителю розпізнати шкільний булінг: 

♦ Утворення булінг-угрупувань (навколо «лідера» створюється група «прихильників»).

♦ Початок конфлікту і його ескалація. З боку агресора – початок і повторення насильницьких дій. З боку жертви – приниження, страх, тривожність, втрата здатності і волі до супротиву.

♦ Деструктивна поведінка. За учнем закріплюється статус жертви. Його звинувачують у ситуації, що склалась. Жертва вірить, що винна в знущаннях над собою.

 ♦ Вигнання. Пропуски занять, перехід до іншої школи.

Якщо в класі вчителя є булінг, слід з учнями виробити правила поведінки, жоден випадок не лишати без уваги, завжди вислоховувати обидві сторони. Якщо ці способи не допомагають, спробувати інші варіанти, наприклад:

1.     Можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

2.     Пояснити учням, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.

3.     Запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними. (телефони довіри на сайті школи).

4.     Проводити заняття з формування навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

                        Алгоритм дій у випадку булінгу (цькування) у закладах освіти

1.     Термінове втручання.

2.     Надання першої допомоги потерпілому.

3.     Інформування керівника закладу освіти, де стався випадок булінгу (цькування), або батьків, учителів, практичного психолога.

4.     Реєстрація і розгляд випадку насильства.

5.     Звернення до служби у справах дітей.

6.     Звернення до територіального органу Національної поліції або Центру надання безоплатної правової допомоги.

7.     Можливе звернення на «гарячу» лінію ГО «Ла Страда – Україна»: 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного).

Сподіваємось, що ці поради стануть вам у пригоді! 

Поради та рекомендації практичного психолога
щодо взаємин з гіперактивними дітьми

1. У своїх відносинах з дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку , коли вона цього заслуговує , підкреслюйте навіть незначні успіхи. Пам’ятайте , що гіперактивні діти ігнорують догани та зауваження, але чутливі до найменшої похвали.
2. Не вдавайтеся до фізичного покарання. Ваші стосунки з дитиною повинні грунтуватися на довірі, а не викликати страх. Дитина завжди повинна відчувати вашу допомогу і підтримку. Спільно вирішуйте труднощі, які виникають у дитини в процесі спілкування.
3. Частіше говоріть «так», уникайте слів «ні» і «не можна ».
4. Доручіть дитині частину домашніх справ, які необхідно виконувати щодня (ходити за хлібом, годувати собаку і т. д.) і ні в якому разі не виконуйте їх за неї .
5. Заведіть щоденник самоконтролю і відзначайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома і в школі. Графи для зразка: виконання домашніх обов’язків, навчання в школі, виконання домашніх завдань.
6. Введіть бальну або знакову систему винагороди (можна кожен хороший вчинок відзначати зірочкою, а певну їх кількість винагороджувати іграшкою, солодощами або
давно обіцяною поїздкою) .
7. Уникайте завищених або, навпаки, занижених вимог до дитини. Намагайтеся ставити перед нею завдання, що відповідають її здібностям.
8. Визначте для дитини рамки поведінки – що можна і чого не можна. Вседозволеність однозначно не принесе ніякої користі. Незважаючи на наявність певних недоліків, гіперактивні діти повинні справлятися із звичайними для всіх підростаючих дітей проблемами. Ці діти не потребують того, щоб їх усували від вимог, які застосовуються до інших.
9. Не нав’язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками, а не наказами. Вимагайте виконання правил, що стосуються її безпеки і здоров’я, відносно інших не будьте настільки прискіпливі.
10. Зухвала поведінка вашої дитини – це її спосіб привернути вашу увагу. Проводьте з нею більше часу: грайте, вчіть як правильно спілкуватися з іншими людьми, як вести себе в громадських місцях, переходити вулицю та іншим соціальним навичкам.
11. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Прийом їжі, ігри, прогулянки, відхід до сну повинні відбуватися в один і той же час. Нагороджуйте дитину за її дотримання.
12. Вдома слід створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було б надати їй окрему кімнату. У ній має бути мінімальна кількість предметів, які можуть
відволікати, розсіювати її увагу. Колір шпалер повинен бути не яскравим, заспокійливим, перевага віддається блакитному кольору. Дуже добре організувати в її кімнаті спортивний куточок (з поперечиною для підтягування, гантелі для відповідного віку, еспандери, килимок та ін.).
13. Якщо дитині важко вчитися, не вимагайте від неї високих оцінок з усіх предметів. Достатньо мати гарні оцінки по 2-3 основним.
14. Створіть необхідні умови для роботи. У дитини повинен бути свій куточок, під час занять на столі не повинно бути нічого, що відволікало б її увагу. Над столом не повинно бути ніяких плакатів і фотографій.
15. Уникайте по можливості великих скупчень людей. Перебування в магазинах, на ринках і т. п. надає на дитину надмірну збудливу дію.
16. Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю і наростання рухової активності. Не дозволяйте їй подовгу сидіти біля телевізора.
17. Намагайтеся, щоб дитина висипалася. Недолік сну веде до ще більшого погіршення уваги і самоконтролю. До кінця дня дитина може стати некерованою.
18. Розвивайте в неї усвідомлене гальмування, вчіть контролювати себе. Перед тим, як щось зробити, нехай порахує від 10 до 1.
19. Пам’ятайте! Ваш спокій – найкращий приклад для дитини.
20. Давайте дитині більше можливості витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі – тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички, включаючи загартовування . Але не перевтомлюйте дитину.
21. Виховуйте у дитини інтерес до якого-небудь заняття. Їй важливо відчувати себе вмілою і компетентною у галузі. Завдання батьків – знайти ті заняття , які б «вдавалися» дитині і підвищували її впевненість у собі. Вони будуть «полігоном » для вироблення стратегії успіху. Добре, якщо у вільний час дитина буде зайнята своїм хобі. Однак не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках, особливо в таких, де є значні навантаження на пам’ять і увагу, а також, якщо дитина особливої радості від цих занять не відчуває.
22. Для дітей з СДУГ необхідні заняття фізкультурою. Найкраще для гіперактивних дітей підходять плавання, танці, айкідо, карате. Регулярні заняття сприяють поліпшенню координації рухів, дисциплінують. У дітей з СДУГ виникають труднощі при заняттях командними видами спорту (футбол, баскетбол). Небажані заняття травматичними видами спорту (бокс і т. д.). Перед тим як записати дитину в спортивну секцію, батьки повинні поговорити з тренером, розповісти йому про особливості дитини і пояснити, що їх метою є не формування майбутнього чемпіона, а виховання здорової дитини .

Як допомогти дитині обрати свою професію

1. Дізнатися, які професії будуть затребувані до того часу, коли син або дочка закінчить навчальний заклад. Причому саме затребувані, а не модні або престижні, оскільки часто молоді люди обирають професію, якою марять його однолітки, а згодом сидять без роботи і, відповідно, без грошей.
2. Пояснити дитині, що улюблений предмет, який вона вивчає у школі, і професія, яку вона збирається вибрати, не одне і те ж. Так, якщо їй подобається проводити хімічні досліди в шкільній лабораторії, не факт, що таке ж задоволення вона отримає від роботи на хімічному підприємстві.
3. Не повторюйте помилку більшості батьків – якщо дитина не визначилася зі своїм вибором, не змушуйте її вступати одразу ж після школи хоч куди, аби тільки не змарнувати рік або два. І вже тим більше не варто, подібно багатьом батькам, переконувати свого сина чи дочку: "Спочатку здобудь вищу освіту, а потім роби, що хочеш!" Досвід підказує, що тільки незначний відсоток молодих людей, які закінчили виш, йдуть здобувати професію, про яку мріяли.

4. Виховуйте в дитині самостійність
На жаль, займатися цим за рік-два до випускного запізно, самостійність дитині треба надавати з народження, але краще почати хоч с 10 років. Головне правило в профорієнтації просте: "Дитина повинна вибрати професію сама". Тільки сама людина знає, що їй потрібно. І тільки так дитина не буде звинувачувати батьків, якщо щось піде не так, або думати, що упустила свій шанс.
5. Покажіть професії зсередини
У дорослих велике коло знайомих з різниx фахів. Попросить своїх друзів розповісти дитині, чим і як вони займаються на роботі. Важливо почути про звичайні повсякденні справи. Наприклад, про те, як доводиться писати листи, як працюють з кресленнями в реальних умовах, як вранці потрібно приходити рівно до восьмої, як заповнювати звіти і пити чай з бухгалтерією.
На багатьох підприємствах проводять дні відкритих дверей. Про багато професій в нас туманне уявлення. Краще познайомитися з роботою ближче, ніж витратити кілька років і зіткнутися з конфліктом очікування і реальності.
Ще важливо, що здоров'я має відповідати умовам праці. Зрозуміти, зможе дитина чи ні, можна тільки в бойових умовах або хоча б під час відвертої розмови з представником професії.
6. Знайдіть варіанти навчання в інших містах і країнах
Найчастіше ми навіть не підозрюємо, де і ким можна працювати, поняття не маємо, які спеціальності є в ВУЗах навіть в сусідніх містах, не кажучи про університети на іншому кінці країни. І зовсім даремно. Звичайно, переїзд дитини в інше місто - це не розважальна прогулянка в парк, підтримувати на відстані складніше. Але це того варто, якщо мова йде про професію на все життя.
7. Забудьте про тести на профорієнтацію!
Особливо про ті, які розкидані в інтернеті. Вони засновані на банальних питаннях і не враховують величезної кількості професій. Вибір майбутнього на основі усередненого тестування - метод, коли взагалі невідомо, чим зайнятися.
8. Не плутайте улюблений урок в школі і професію!
Стандартна логіка: добре дається математика - йди вчитися на програміста, добре дається література - на філолога, нічого не подобається - тоді давай на менеджера. Це знання потрібно підганяти під цілі, а не вибирати роботу, виходячи з знань.
Вибирати треба професію, з якою дитина буде заробляти гроші, а не улюблений предмет. Може  дитині подобається вчитель, зручний кабінет і красиві матеріали, а в професії нічого такого не буде.

9. Не змушуйте неодмінно вступати до ВНЗ
Якщо дитина ще не визначився, ким бути, дайте йому час і можливість подумати, ким стати. Ніщо (крім страху перед армією у хлопців) не заважає після школи попрацювати пару років, познайомитися з реальним життям, присвятити час освітніх курсів і пошуку себе. Якщо не можете уявити, як після школи не вчитися, спробуйте коледж. Там і іспити простіше, і вартість навчання поменше, і готова професія вийде швидше.
10. Не змушуйте закінчувати навчання
У період з 18 до 23 років людина різко дорослішає, це вік становлення. Іноді очі відкриваються і студент розуміє, що займається не своєю справою: знаходить більш цікаву спеціальність, усвідомлює, яка перед ним ціль. Як правило, це вже більш усвідомлений вибір, ніж рішення вчорашнього школяра, такий поворот принесе більше користі, ніж сумне отримання диплома, бо «раз почав -- закінчуй».

"Безпека під час канікул"

Короткі поради, як боротись з вигоранням

ЩОБ УНИКНУТИ «ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ»  ПЕДАГОГА

1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.
2. Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.
3. Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів. Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.
4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.