Лялькотерапія

 

Лялькотерапія –  це вид арт-терапії, який використовує  корекційний  вплив ляльки та  є проміжним об'єктом у взаємодії дитини і дорослого. Метою лялькотерапії в корекційній роботі є допомогти дитині ліквідувати хворобливі переживання, укріпити психічне здоров'я, покращити соціальну адаптацію, вправляти у правильній звуковимові, розвивати мовленнєву компетентність, вирішити конфлікти в умовах колективної творчої діяльності.

Постановка правильного вимовляння звуків припускає відпрацювання відповідних  артикулярних позицій за допомогою показу та пояснення. Слід підкреслити, що діти мають схильність до наслідування, наочних форм мислення, до гри. Тому дуже ефективним є використання ляльок у процесі корекції артикуляційних розладів і розвитку дрібної моторики рук. Дитина надіває на руку ляльку, точніше вкладає свою руку у рот ляльки (частіше за все, такі ляльки - це ляльки-звірі), і вчиться вимовляти звуки за допомогою ляльки та через саму ляльку, і вже не соромиться своїх помилок при вимовлянні  звуків, слів, тому що, на її думку, помилку припускає на дитина, а образ-звір.

Слід підкреслити, на цих заняттях діти тричі психологічно захищені:

     по-перше, дитина захищена від глядачів, які спостерігають за такою грою - ширмою, за яку вона сховалась;

    по-друге, дитина захищена лялькою, яка одягнена на руку і яка є самостійною фігурою, або окремим від дитини образом і бере на себе всі проблеми дитини, що надає дитині можливість самовираження і самопізнання;

    по-трете, сама специфіка театру ляльок полегшує дітям перенести внутрішні переживання на символічний об' єкт.

Під час використання лялькотерапії в корекційно-виховному процесі ми дотримуємося  таких етапів роботи:  (Т.Д.Зінкевич –Євстігнєєва)

Особливого значення надаємо процесу виготовлення ляльки. Він дає змогу об'єднати дитину у співпраці з дорослими(батьками). Цю методику відносять до проективних діагностичних, оскільки, створюючи власну ляльку (за власним бажанням та задумом), дитина часто відображає в ній себе, свої проблеми. Іноді така лялька візуально буває схожою на свого творця, що підтверджує проективний характер зазначеної методики.

У спільній роботі з дитиною  над створенням ляльки, основна ідея – проект має належати самій дитині. Дорослий стимулює дитячу фантазію (емоційна підтримка, похвала, обговорення питань вибору матеріалів та техніки виготовлення тощо) та допомагає на технічному рівні реалізувати дитячий задум. Досвід роботи показує, що ця спільна діяльність має виховний характер, допомагає краще пізнати один одного, отримати реальний досвід об'єднання у спільній справі, провести весело та цікаво час .

На етапі "оживлення" та "знайомства" з лялькою дитина відпрацьовує механізми саморегуляції: на образному рівні вчиться тримати себе у руках та адекватно виражати власні почуття. Через емоційну децентрацію дитина легко вступає у комунікативну діяльність. Дітям пропонується представити власну ляльку, даючи відповіді на запитання:

"Як звати ляльку?

Що вона полюбляє?

 Як рухається?

Про що мріє?".

Для дітей з особливими потребами, у яких спостерігається незграбність, емоційна незрілість, низький рівень наслідування педагогам рекомендуємо використовувати такі іграшки:

    петрушечні ляльки (на руці);

    в'язані пальчикові;

    ляльки-рукавички ;

    ляльки-мотанки;

    "Я-лялька" (розмір іграшки дорівнює росту дитини, він створює дитині при грі повний психологічний захист).

Особливе місце в казкових постановках, які передбачають роботу дитини з лялькою, посідають казки-експромти, які створюють певне середовище для подальших діагностування, корекції й творчого розвитку. Динаміка сюжету і кінець казки не відомі навіть педагогові.  Ефект психологічного впливу такого виду постановок, досить великий . Актори можуть показати ведучому повороти сюжету, спонтанно, невимушено будувати діалоги. Сама постановка перетворюється на живий процес Співтворчості. За таких умов діти надають ляльці функцій живої істоти, котра здатна відчувати, як людина.